Зміни клімату на планеті в бік потепління дають основу вважати, що така тенденція позначається не тільки на підвищенні температури повітря, але й на стані грунтів, рослинності і нарешті – на процесі опустелювання територій. Опустелювання – це процес необоротної зміни ґрунту і рослинності і зниження біологічної продуктивності, який в екстремальних випадках може привести до повного руйнування біосферного потенціалу і перетворення території в пустелю. Це відноситься і до ґрунтів сільськогосподарських угідь.

Цією проблемою стурбовані і закордонні вчені, і наші фахівці Національного університету біоресурсів і природокористування України, ННІ рослинництва, екології і біотехнологій, НДІ рослинництва, ґрунтознавства та сталого природокористування, які виконали спеціальні дослідження щодо опустелювання та деградації земель України і в тому числі Херсонської області. Результатом цієї роботи відбувся розширений п’ятирічний звіт, який закладений в основу статті, що пропонується читачам.
Збільшення чисельності населення придає проблемі «людина – грунт» все більше значення і потребує все більшого виробництва продуктів харчування, головним постачальником яких є орні землі.
Міжнародна спільнота навіть відзначає з 1996 року Всесвітній день боротьби з опустелюванням (26 грудня). Україна теж в 2002 році приєдналася до Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням.
Для більшості регіонів України 2007 та 2010 рр. були найтеплішими за всю історію регулярних метеорологічних спостережень (80−150 років). Середні річні температури повітря перевищували кліматичну норму на 1,0−3,00. Річна ж кількість опадів була в основному близькою до норми. Тобто клімат становиться більш засушливим.
За п’ять останніх років площа сільськогосподарських угідь в Україні зменшилась на 92,4 тис. га, а забудованих земель збільшилась на 46,6 тис. га. Тобто площі продуктивних земель неухильно скорочуються, а це означає, що продукції з них треба одержувати більше. Ступінь розораності земель значною мірою характеризує їх екологічну стійкість. Найбільший фонд орних земель мають області, розташовані в зоні Лісостепу та Степу. В Херсонській області з 1969,5 тис.га сільськогосподарських угідь, їх розораність досягла 90,2%. На площі 287,4 тис.га вони зрошуються і зрошення в області з кожним роком поступово збільшується, що дозволяє забезпечувати приріст сільгосппродукції. В цілому ж в Україні площі зрошуваних земель протягом останніх років скоротилися: в 2007 році - 2181,1 тис.га, в 2011 році – 2176,8тис.га.
Але, стан родючості ґрунтів значною мірою залежить від діяльності людини. Особливо це торкається засушливої зони з нестійкими екосистемами, які легко розруйновуються при використанні нераціональних технологій і втрачають здатність до відновлення.
Родючість орних грунтів суттєво залежить від обсягів застосування органічних і мінеральних добрив. Згідно зі статистичними даними в Україні площа удобрених мінеральними добривами земель в 2011 р. складала 76% від загальної посівної площі, а органічними − лише 2,0 %. Внесення органічних добрив скоротилося з 11,91 млн. т у 2007 р. до 9,85 млн. т у 2011 р., тобто на 2 млн. т. В окремих областях України, в тому числі і в Херсонській, органічних добрив внесено лише 0,1 т на 1 га посівної площі. Це дуже ускладнює проблему підтримання гумусового режиму ґрунтів.
Хімізація сільськогосподарського виробництва в цілому сприяє росту його продуктивності, але в рядку випадків внесення на поля заради отримання високих урожаїв надмірної кількості мінеральних добрив погіршує якість ґрунтів. Особливо це торкається земель, де використовується краплинне зрошення, загальна площа якого на Херсонщині становить вже більше 30 тис.га. Але «краплинка» потребує дуже ретельного підходу до агротехніки, бо поле може швидко перетворитися в «зебру» зі смугами засолених та безструктурних ґрунтів, а це теж «дзвіночок» опустелювання.
Ще один фактор впливу на активізацію процесу зниження гумусу в грунтах – це порушення сівооборотів, тому що пріоритет на посівних площах віддається нині технічними культурам, а площі під кормовими культурами, які є корисними сидератами, скорочуються.
Все це привело вже до того що, коли співставити гумусованість ґрунтів в Степовій зоні за часів В.В. Докучаєва (1882 р.) з сучасним станом, то відносні втрати гумусу за цей, майже 120-річний період, досягли 19,5 %. Інформація з якісного обліку земельних угідь свідчить, що ситуація з використанням земель в Україні на сьогодні близька до критичної. Особливо значні втрати гумусу відбулись в період 1990−1996 рр. – 0,37 %, коли почали різко зменшуватися обсяги застосування органічних добрив, а формування врожаю відбувалося за рахунок потенційної родючості ґрунту.
Природа не в змозі нескінченно прощати помилок людини. Необхідно зупинити процес зміни грунту в бік опустелювання. І це ще можливо, якщо сільгоспвиробники будуть думати не тільки про сьогоднішній прибуток, а й про завтрашній день.

М.Рябцев, к.т.н., головний гідрогеолог Каховської ГГМЕ