Усе частіше на території Херсонської області трапляються надзвичайні ситу¬ації, пов'язані із затопленням сіл. Це відбувається з певною періодичністю, що пов'язана із глобальними циклічни¬ми змінами клімату не тільки на Україні, але й у цілому на нашій планеті.
За геоморфологічними умовами територія Херсонської області є слабко нахиленою низовинною рівниною з широким розвитком подових понижень різного розміру та із слабо розвиненою балочною мережею, базисами ерозії для якої служать долини річок Дніпро і Інгулець, Чорні і Азовські моря, оз.Сиваш і великі поди. Більша частина території області безстічна для поверхневих вод. Загалом же територія Херсонської області за умовами природної дренованості є надзвичайно сприятливою для розвитку процесів поверхневого затоплення. Особливо це стосується населених пунктів, які розташовані вздовж малих річок, балок, у подах. Подові пониження в області займають близько 14% її території.
Особливо гостро ситуація із затопленням поверхневими та як наслідок підтопленням ґрунтовими водами виникає в ті роки, коли на території області випадає велика кількість опадів. Такими вони були у 1975, 1986, 1997-1998, 2004-2005, 2009-2010 роках, коли кількість опадів у двічі перевищувала середньорічну норму, а на окремих територіях та в населених пунктах - втричі.
Як правило, села затоплюються на початку весни, у періоди різкого потепління, інтенсивного сніготанення або аномально великого випадіння атмосферних опадів при не відталому після зимового промерзання верхньому шарі ґрунту, але трапляються такі явища і влітку під час злив.
Безсумнівно, що літні зливи не меншої інтенсивності, ніж нині, траплялися і раніш, однак такого частого катастрофічного затоплення сіл не відбувалося.
У чому ж справа? Невже причиною цього лиха є тільки глобальні зміни клімату? Спробуємо розібратися.
Де історично зароджувалися населені пункти? У першу чергу там, де була вода. А такими місцями служили берега Дніпра, Інгульця, морські узбережжя, великі балки, а на рівнинній безстічній частині області - схили великих подів і дрібних подових знижень. У балках можна було побудувати загати і використовувати поверхневий стік, що накопичується в них. У подових зниженнях теж збиралася тала і дощова вода і було чим напувати худобу. Для себе питну воду населення брало в основному з нечисленних колодязів. Багатоводні по опадам роки в ті часи не нещастям, а скоріше благодаттю, оскільки на посушливий період можна було назбирати більше води. А де більше води, там більше життя. Треба зазначити, що в той час майже не порушувалися природні шляхи поверхневого стоку. Атмосферні води не нагромаджувалися безпосередньо на забудованій частині сіл, а практично повністю стікали по природних балках стоку в знижені не забудовані місця.
Але часи змінювалися. Населення зростало. У 60-80-і роки в області інтенсивно розвивався аграрний сектор економіки. Різко зросло сільське житлове будівництво. Села приростали цілими вулицями і при цьому забудовувалися не тільки схили балок і подових знижень, але і заплави, днища подів. Проводився благоустрій сіл, будувалися нові дороги з твердим покриттям, асфальтувалися вулиці, до кожної садиби прокладався водопровід... Загалом, людина стала відвойовувати в природи «місце під сонцем», забуваючи при цьому, що природа не прощає насильства над собою.
Якщо раніш поверхневі води мали не порушені природні шляхи стоку, по яких ішли транзитом у природні водоприймачі і не завдавали при цьому особливої шкоди, то на сьогоднішній день такі шляхи стоку значною мірою порушені в результаті господарської, а точніше сказати, безгосподарної діяльності.
Природні балки стоку поверхневих вод здебільшого перекриті дамбами з пристроєм штучних водойм, насипами доріг, вулиць, огорожами, тротуарами з недостатньою кількістю водопропускних труб або мостів на переїздах. Зросло споживання води на господарські потреби. І ця вода при відсутності каналізації знов-таки залишається на території сіл. При наявності водогінної мережі в селах зникла необхідність штучного нагромаджування води за рахунок поверхневого стоку і її економії. Однак, використані господарські, дощові, талі води, що раніше в основному стікали за межі села, все ж таки десь повинні знайти собі місце. От і знаходять - у дрібних і великих, штучно створених «загатах» прямо на вулиці, у дворі, у кюветі дороги і так далі. Переконатися в цьому кожен селянин може сам, коли вийде за поріг свого дому або пройде по селу після дощу.
Що ж далі? Будемо продовжувати боротися з природою, відгороджуючи свій двір від води і даремно перекачуючи її з однієї калюжі в іншу, чи все-таки будемо з природою дружити? Безсумнівно – друге. Тепер виникає питання, як це зробити.
Потрібно завжди пам'ятати, що головний принцип «мирного співіснування» людини з природою полягає в пристосуванні до тих природних умов і тих природних процесів, що існували до втручання людини в їх хід. Це повною мірою стосується і питання захисту сіл від затоплення.
Затоплення в селах з гарним природним дренуванням можна запобігти, якщо відновити природні шляхи стоку поверхневих вод. Досить забезпечити вільний пропуск потоків поверхневих вод через села в природні водоприймачі, відновити природні шляхи стоку. Це забезпечить захист від затоплення, більшої частини територій населених пунктів, що знаходяться на досить високих абсолютних відмітках. Потрібно ліквідувати дамби в балках, виконати таке вертикальне планування села з улаштуванням необхідних водопропускних споруд під дорогами, вулицями, тротуарами і т.д., щоб вода безперешкодно стікала за межі населеного пункту.
Складніше, але можна, вирішити питання запобігання затопленню в селах безстічної зони, особливо в тих, де садибами зайняті вже не тільки схили подових знижень, але й їхнього днища, куди неминуче стікають атмосферні опади, що затоплюють садиби. У таких населених пунктах єдиним кардинальним рішенням питання боротьби з затопленням може бути тільки відкачування поверхневих вод, що нагромаджуються в максимально зниженій частині села. І відводити воду необхідно не просто за околицю, а за межі водозбірного басейну того подового зниження, у якому розташований населений пункт.
Дочитавши до цих рядків, жителі сіл, де є дренаж, можуть викликнути: «А навіщо тоді в нас у селі цей самий дренаж? Якщо є дренаж, то ми не повинні потерпати від підтоплення і затоплення».
А от на цьому потрібно зупинитися особливо. Загляньте в дренажний колодязь, що знаходиться у вас або у вашого сусіда в городі. Що ви там побачите? Воду, що, як і треба, рухається з труби в одному боці колодязя в трубу в іншому боці, чи води вже не видно і колодязь завалений сміттям? А може там лежать буряки, заготовлені на зиму для худоби? Навіть таке буває. Тепер пройдіть уздовж дрени, що прокладена через ваш город униз за течією до насосної станції перекачування. Вона взагалі існує, чи на місці станції вже і фундаменту немає, розкрали? Хто? Якщо не ви, то при вашому мовчазному потуранні. Адже, коли грабували насосну станцію на металобрухт, ваша садиба не страждала від підтоплення і затоплення, рік за опадами був не багатоводний і вас не топило. А тепер усе пригадується, та пізно. Звикли ми до того, що за двором - тим не наше, гори воно синім полум'ям. Сільські ради при нинішньому безгрошів'ї не в силі забезпечити збереження всіх інженерних комунікацій, які вони змушені були взяти собі на баланс. Тому всім жителям потрібно чітко уявляти, що за тими комунікаціями, які «працюють» на всіх, потрібно всім і стежити. Будь то електролінія, водопровід, дренаж або зливостічна мережа.
Тепер два слова про можливості дренажу, побудованого у селах. Потрібно зрозуміти, що дренаж призначений не для боротьби із затопленням поверхневими водами, а для зниження рівнів ґрунтових вод, тобто тих, які знаходяться нижче поверхні землі. І ніякий горизонтальний або вертикальний дренаж через гідрогеологічні й інженерно-геологічні умови території села не може відразу «забрати» з поверхні воду.
Давайте поміркуємо, яким чином воді легше «піти» з території села? Профільтруватися з поверхні землі через 3-5-метровий шар важкого суглинку в дрену, а потім по ній самопливом або за допомогою перекачувальної насосної станції (якщо вона працює) піти у водоприймач або ж стекти по поверхні землі по зливостічній мережі? Звичайно швидше-по поверхні. Але... Цю зливостічну мережу на поверхні землі в селі потрібно обладнати і, головне, підтримувати її в діючому стані. Причому, постійно. А останнє залежить у першу чергу від кожного жителя села. Уже, коли, обладнали через твій двір або поруч по вулиці зливостік, будь ласкавий, стеж за його станом. Тоді і затоплювати тебе не буде.
Якщо підтримка в діючому стані вже наявних інженерних споруд по запобіганню затоплення вимагає мінімальних матеріальних затрат і може, у принципі, здійснюватися самими жителями населених пунктів, то будівництво нових вимагає великих капітальних вкладень.
Таким чином, тільки в результаті сумісних, ініціативних і грамотних дій органів місцевого самоврядування, жителів сіл, адміністрацій усіх рівнів із залученням фахівців можна «помиритися» із природою.

Начальник обласного управління водних ресурсів Є.КОВАЛЕНКО,
газета «Екологічний вісник Херсонщини» №8