Питання зрошення на півдні України та його впровадження у життя з давніх часів знаходилось у центрі уваги фахівців сільського господарства та вчених. Багато сміливих проектів пропонувалось по обводненню посушливих степів Півдня України і Кримського півострову.

На початку 20-х років, як видно із звіту Херсонського окружного виконкому: «Поверхность Херсонского округа Одесской губернии представляет из себя равнину, лишенную почти совершенно древесной растительности…» Дуже значну територію Херсонщини займали піски і, так звані, сипкі піски, площа яких щороку збільшувалась на 500 гектарів.

У дореволюційний час боротьбу з пісками здійснювали лісове управління, сільські громади і приватні власники. Роботи проводились без будь-якого плану і системи, тому наслідки її були незначними. У 1917 році на Херсонщині налічувалось близько 600 га зрошуваних земель. Це були в основному невеликі примітивні зрошувані ділянки з відкритими земляними каналами на місцевих джерелах.

З 1921-го року меліорування пісків стало першочерговою справою державної важливості. Був створений меліоративний гурток, який допомагав в організації меліораційних кооперативних товариств, так як меліорування пісків на значній площі за державні кошти було неможливе. У 1927 році вже працювало 120 таких товариств на площі 23,6 тис га. Олешківська дослідна меліораційна станція надавала товариствам допомогу – обслідувала ґрунти і виконувала картографування.

У 1928 році при Херсонському окружному земельному відділі створюється самостійний підвідділ меліорації і водного господарства, робота якого дала значний результат – в довоєнні роки зрошення розвивалось у 420 колгоспах Херсонської області і зрошувана площа складала вже 12437 гектарів. Загальна площа за рахунок місцевих джерел у 1941 році досягла 14,7 тис. га. За час німецько-фашистської окупації водне господарство Херсонщини прийшло в повний занепад і після звільнення території області від фашистських загарбників розпочались роботи з відродження зрошувальних мереж.

За період 1947-1950 років було відновлено та побудовано 28,7 тис. га зрошуваних площ. Планувалось збільшити довоєнні показники у три рази. Але план будівництва водогосподарських об’єктів виконувався лише на 70-80%.

Зрошення здійснювалось, в основному, за допомогою механізованого підйому води із артезіанських свердловин, а також із річок. Всього в області працювало 636 насосно-силових установок, загальною потужністю 16469 кінських сил.

Подальше будівництво нових зрошувальних систем на Півдні України стало можливе лише після здійснення великомасштабних гідромеліоративних заходів по регулюванню стоку річок і в першу чергу стоку р. Дніпро.

З цією метою 21 вересня 1950 року ЦК ВКП(б) і Радою Міністрів СРСР була прийнята Постанова про будівництво Каховської гідроелектростанції на р.Дніпро, Південно-Українського та Північно-Кримського каналів, про зрошення земель південних районів України і південних районів Криму. Почалися вишукувальні роботи по створенню державних водогосподарських об’єктів. Для здійснення будівництва зрошувальних систем у 1963 році була створена потужна будівельна організація «Укрводбуд». Ці заходи знаменували початок будівництва на півдні України великих зрошувальних систем.